«Коли зайвих грошей у людей нема, страждає, в першу чергу, культура»

Здавалось, ми живемо в епоху нестримного технічного прогресу і такі пережитки минулого сторіччя, як видання релізів музикантами на CD, мало в відійти в минуле. Проте, як не дивно, цього не відбувається: музиканти як і раніше віддають перевагу матеріальній презентації результатів своєї творчості в умовах активного розвитку цифрових технології. Цілком раціонально, зважаючи на поточні витрати на запис та випуск музичної новинки, було б реалізувати новинки творчості через різноманітні сервіси продажу цифрового контенту. Серед найвідоміших багато з вас, безперечно згадають Google Play та iTunes. Однак такий варіант лишається для українського музичного простору, а особливо сегменту рок-музики, радше додатковим варіантом отримання доходу від музичних релізів.

В рамках соціологічного дослідження присвяченого цій темі, яке ми провели протягом трьох минулих місяців, ми опитали 315 респондентів з міста Києва віком від 12 років, було виявлено, що основна частина опитаних (79,04%) віддає перевагу матеріальним носіям музичного контенту, в той час, коли лише незначна частина готова купувати новинки улюблених музикантів в мережі на сервісах продажу ліцензійного цифрового контенту.

Досить показово, що у віковому співвідношенні основну аудиторію слухачів, які віддають перевагу альбомам на матеріальних носіях складають особи від 22 до 40 років, в той час, коли молодші респонденти все частіше купують музику в мережі. Це закономірно, позаяк саме молодше покоління є більш технологічно освіченим. Старші ж респонденти зізнаються, що попри свою ознайомленість з подібними сервісами, вони все ж віддають перевагу дискам, які, окрім безпосереднього призначення, можуть бути крутим мерчем, на якому можна отримати автограф від своїх кумирів, окрім того, диск може бути хорошим подарунком тощо. 

До того ж, як зауважили деякі опитані матеріальне втілення музичних творів на дисках, подібно до друкованих книг, яким знову і знову пророкують відхід в історію, дозволяє найкраще відобразити близьку для кожної людини дихотомію музичного твору, як втілення культурного, та власне самого диску, як форми. У випадку цифрової музики форма не відіграє такої важливої ролі, що робить її менш прийнятною, особливо серед старшого покоління.

Мотиви молодшої слухацької аудиторії в даному випадку є цілком зрозумілими. Сервіси продажу ліцензійного цифрового контенту ніяк повноцінно не зайдуть на український музичний ринок. Якщо говорити про таких великих монстрів, як Google Play та iTunes, то наразі українцям доводиться лише здогадуватись, коли ці сервіси запрацюють в Україні. Наразі лише вітчизняні розробники мають можливість продавати свої додатки через Google Play. Музикантам доводиться вдаватись до різноманітних хитрощів аби продавати свої музичні твори на даних сервісах. Проте на цьому труднощі не закінчуються: одна з найбільших світових електронних платіжних систем – PayPal – не працює в Україні, що унеможливлює отримання та виведення грошових коштів.

З цієї нагоди ми вирішили поспілкуватись з людиною, яка не з чуток знає про функціонування українського музичного простору – рівненським рокером, лідером панк-рок-гуртів «Брем Стокер» та «Татухі Вмикача», засновником рівненської студії звукозапису «Індюк Рекордс» Олексієм Казанцевим:

─ Суть нашого дослідження полягала в тому, щоб виявити чому вітчизняні музиканти при виданні релізів намагаються видати їх в матеріальному форматі, а не в цифровому. Як показує наше дослідження лише близько 13 опитаних музикантів вважають за можливе опублікувати свої нові альбоми чи композиції на Google Play та iTunes. Ви, наскільки нам відомо, маєте власну студію. Для початку хотілось би дізнатись від Вас, людини, яка знається на цьому, з чим може бути пов'язана така ситуація на українській рок-сцені?

─ Фізичний носій можна потримати в руці. Він також є чудовим сувеніром, бо можна взяти автограф. Також суттєво відрізняється якість музики. У кого є машина теж люблять придбати диск. Бо завантажене на флешку - це все-таки інформація, досить невідчутна матеріальна субстанція. Також всі ті ресурси, які продають музику, не мають фінансово-налагодженої системи роботи з Україною. От нафіг мені Айтюнс, якщо для того, щоб туди попала моя музика, треба знайти Американця і заплатити за публікацію альбому 50 у. о.

─ Але з іншої ж сторони багато що може залежати від креативності подачі. Так, одні українські рокери, на жаль, зараз не згадаю, зробили досить креативний альбом на флеш-накопичувачах. Проте вони зробили флешки у вигляді пробок для винних пляшок і випустили їх, таким чином, в комплекті, з пляшкою вина. Чи грає тут якусь роль креативність подачі?

─ Я видаю диски, друкую для музикантів. І можу провести аналіз. Христина Панасюк зробила у мене перші 100 дисків і на протязі двох днів не лишилось жодного. Креатив? Ніякого! Просто пісні в тему. Гурт Харцизи, невідомі взагалі ні кому! Записавшись, замовили 100 дисків. Половину роздали друзям, другу продали! Креатив? Фолк, в досить цікавому форматі!!! А є гурти, які не можуть продати свою музику. І проблеми дві: чи музика гівно, чи мало самопіару! До речі, видати альбом на флешці, це фінансово накладно. А продати ще важче, тим паче, якщо ти не достатньо відомий!

─ Уявімо ситуацію, що сервіси продажу ліцензійного контенту нормально зайдуть на українську сцену, PayPal поширить свою діяльність на Україну, щоб можна було виводити гроші. Як гадаєте, це зможе докорінно змінити ситуацію, яка нині склалась на українській сцені?

─ Для мене так. Я викладу купу Українського контенту. Який, якшо ситуація не зміниться, щезне разом з моєю смертю. А я не вічний. Ще років 40 і прощавай Рівненський Рок.

─ Ще одне питання: чи є симптоматично, що гурти, які визначаються, як форматні, частіше видають свою творчість в цифровому форматі? Набагато все ж рідше побачиш панків та металістів на подібних сервісах. З чим це може бути пов'язано, як Ви гадаєте?

─ Частіше видно те що користується попитом найбільше. Метал, панк, регі, фолк - це течії для певної аудиторії, бо нема приставки «поп». Бо попса, це те що слухає переважна більшість, музика для якої не потрібна підготовка... А ще панки і металісти бухають. Мало часу на піар. Ні, щоб запитав, чи напише гурт Татухі пісню без матів? (сміється)

─ Я все-таки гадаю, що Татухі мають свій особистий стиль, який не потребує змін. Продовжуючи, вище Ви сказали, що музика на матеріальних носіях краще зазвичай. Нині багато музикантів практикують презентацію релізів в соцмережах, проте публікують композицію в гіршій якості, так би мовити, для ознайомлення. Натомість далі дають змогу на сервісах за символічні гроші придбати якісний трек. Яке ваше ставлення до подібних експериментів?

─ Якщо попадем на Х-Фактор, буде без матів (сміється). Оця вся херня, викласти в гіршій якості, потім купляйте. Це баловство. Я особисто доношу до фанів, що придбавши диск, вони допомагають мені не здохнути з голоду. Якшо ви бачите свого кумира на бехє з айфоном, голосуйте за це грошима. Культура споживання починається з кожного з нас. [Якщо] уєбан, ну то завантажуй на халяву. Цінуєш свого кумира – підкинь гривень...

─ Ну і насамкінець: що не так, на вашу думку, з українською слухацькою аудиторією? В світі небувалого поширення набув краудфандинг і музиканти, навіть досить неформатні, без зайвих зусиль можуть попросити фанатів зібрати там певну суму на запис альбому, а потім віддячити тими ж дисками. Подібні спроби в Україні були, проте, як результат, музиканти в кращому випадку збирають мізер, який не може окупити роботу в студії. Хіба так важко зібратись фанатам і профінансувати музиканту запис нового синглу чи альбому? Я не говорю зараз про якісь шалені суми.

─  Відповідь дуже проста. У людей повинні бути кошти, щоб на вихідних повисіти в клубі під улюблену музику, гроші придбати її в інтернеті. А по факту це дороге задоволення, як і відсутність клубів, де грає все підряд. Зробити себе в Україні можна лише через тєлік. І знову ж не факт, що дєвачки мають гроші купити твій мерч. Тобто коли зайвих грошей у людей нема, страждає, в першу чергу, культура.